Тема 5

СПОСОБИ РОЗМНОЖЕННЯ КВІТКОВИХ І ДЕКОРАТИВНО-ЛИСТЯНИХ РОСЛИН

 

5.1. Насіннєве розмноження

 

Морфологічні особливості насіння. Насінина – розвинений після запліднення насінний зачаток, який складається із зародка, запасу живильних речовин (ендосперм) та оболонки. Зародок має всі основні органи дорослої рослини, які перебувають у зачатковому стані: первинний корінець стебельце, листя – одну чи дві сім’ядолі. Залежно від кількості сім’ядолі. Залежно від кількості сім’ядоль рослини ділять на однодольні (аспарагус, лілія, тюльпан, півники, злакові тощо) і дводольні – більшість квіткових культур.

Ендосперм – це ніби комора, з якої проростаючий зародок  черпає білки, жири й крохмаль на початковій стадії свого розвитку і доти, поки не зможе власним корінням здобувати мінеральні солі з ґрунту, а листям – вуглекислоту з повітря.

В окремих рослин (наприклад, посівні боби) ендосперм не розвинений і сім’ядолі займають основну частину об’єму насіння, будучи вмістилищем запасних речовин.

Під час проростання сім’ядолі залишаються в ґрунті або виходять на поверхню (у більшості рослин), а в деяких служать первинними листками. За зовнішнім  виглядом їх можна відрізнити від справжніх. Такі рослини ліпше зносять пересаджування в молодому віці, ніж культури, в котрих сім’ядолі залишаються у ґрунті.

За величиною (масою) насіння квіткових і декоративно-листяних рослин поділяють на п’ять груп (табл. 5.1).

Чим більша насінини, тим більший запас живильних речовин у ній і тим вищий загальний темп розвитку рослин.

Схожість насіння. При вирощуванні квіткової продукції з насіння слід мати на увазі, що насіння однорічних і дворічних рослин у звичайних умовах має добру схожість і легко приростає, а багаторічних – сходить важко і недружно (бурачок, чорнобривці сходять через 6-8 днів, а деякі види лілій – через рік і більше).

З усіх умов, необхідних для проростання насіння, найважливішими  є температура і вологість повітря.

Слід пам’ятати, що для проростання насіння оптимальною є температура, при якій добре розвивається материнська рослина.  Наприклад, насіння рослин, репродуктивне з північних країн, добре проростає при температурі 5-100С, із країн з помірним кліматом – при 10-150С, а з тропіків – при 20-300С.

Найоптимальніша для проростання температура 25-300С. однак її зниження в нічний час позитивно впливає на швидкість проростання.

Життєдіяльність насіння під час проростання починається з набухання для чого потрібна волога. Проте кількість її має бути обмеженою, оскільки надмір вологи утруднює доступ повітря, і процес проростання затримується. А надалі повністю припиняється.


Таблиця 2

Групування культур за величиною насіння

Група

Характеристика насіння

Маса насіння

Культура

1

2

3

4

І

Дуже велике

1-50

Горошок пахучий, мірабіліт, настурція, квасоля, іпомея, люпин однорічний

ІІ

Велике

100-300

Акроклініум, бальзамін, волошка, календула (нагітки), космія, березка, лаватера, скабіоза, майорці, мальва, шавлія.

ІІІ

Середнє

500-2000

Айстра, щириця, гайлардія, гвоздика, цмин, гіпсофіла, годенія, дельфіній (живокість), диморфотека, левкой, чорнушка, резеда, хризантема, целолозія, шизантус, ешольція, фіалка, вечорниці, незабудка.

IV

Дрібне

5000-12500

Бурачок, ротики, каліопсис, кларків, лунарія, мак, натри карі, немезія, петунія, портулак, язикотруб, тютюн, наперстянка, дзвоники, стокротки

V

Найдрібніше

До 25000

Агератум, бегонія, лобелія, губа стик, первоцвіт

 

Цінність насіння для посіву залежить від його сортових і посівних якостей.

Підготовка насіння до посіву. Найважливіша умова підвищення врожайності та якості вирощуваної квіткової продукції – висока якість насіння, яка визначається двома показниками: сортова чистота і посівні властивості.

Сортова чистота - характеризує істинну приналежність насіння до певного сорту і дає повне уявлення про його чистосортність.

Сорт – систематична одиниця, яка сформувалася не в природних умовах, а в процесі культивування людиною. Внаслідок чого сорт повинен мати задану декоративну та господарську цінність, бути високопродуктивним в умовах його розвитку. Тому він вимагає постійного контролю. Цей контроль може здійснюватися державними організаціями (насіннєві інспекції) та всередині господарства.

Державний контроль здійснюється  такими методами: польова апробація, лабораторний і ґрунтовий контроль.

Лабораторний сортовий контроль ґрунтується на біологічних і морфологічних особливостях насіння та сходів (форма, колір тощо). Однак через свою недосконалість він не може бути самостійним і тому застосовується як допоміжний.

Основний метод контролю за сортовою якістю насіння – польова апробація. Це перевірка і визначення сортових властивостей кожного репродукованого сорту, умов вирощування рослині дотримання агротехнічних прийомів, що в майбутньому гарантує збереження чистосортності одержаного насіння. Польову апробацію здійснюють у період масового цвітіння.

Недолік методу полягає в тому, що він реєструє стан сортових посівів тільки на час адаптації, а біологічні особливості росту й розвитку рослин протягом вегетаційного періоду залишається неврахований.

Якщо в перерахованих причин апробація викликає сумнів, то її уточнюють за допомогою ґрунтового сортового контролю на спеціально виділених сортоділянках, де спостереження ведеться протягом усієї вегетації. Він полягає в порівнянні результатів ґрунтовного контролю з даними апробації.

У таблиці 5.2 наведені показники сортової чистоти, звідки видно, що для більшості елітних квіткових рослин допускається не більше 205% нетипових для сорту насінин, і лише для майорців – 10%. Для насіння І категорії цей показник дорівнює 5-10, для ІІ – 10-25%.

До внутрігосподарського сортового контролю належать сортові прочистки, які здійснюються для поліпшення сортових властивостей насіння. Вибірку рослин починають в ранньому віці й регулярно проводять протягом усього вегетативного періоду. Викидають усі слаборозвинені й хворі рослини, а й хворі рослини, а з початком цвітіння – і всі домішки.

Таблиця 5.2

Показники сортової чистоти квіткових рослин

Культура

Сортова чистота за держстандартом, %

Еліт

Сортокатегорії

І

ІІ

1

2

3

4

Однолітники

Агератум

95

80

70

Айстра

95

90

80

Акроклініум

95

85

75

Амарант

95

85

75

Амобіум (сухоцвіт)

98

95

90

Арктотис

98

95

90

Бальзамін

95

90

80

Бегонія

95

90

80

Березка

98

95

90

Брахокіме

95

90

80

Бурачок

95

85

75

Віскарія

95

85

75

Вербена

95

90

80

Волошка

100

95

85

Гайлардія

95

90

85

Гвоздика Геддевіга

92

85

75

Гвоздика Шабо

95

85

75

 


Продовження табл. 5.2

1

2

3

4

Геліхризум

95

85

75

 

 

 

 

Гіпсофіла

98

96

90

Годеція

95

90

80

Гомфрена

98

95

85

Горошок пахучий

98

95

85

Губа стик

95

90

80

Дельфіній (живокість)

95

85

75

Диморфотека

98

95

90

Ешольція

95

85

75

Іберійка

95

85

75

Іпомея

95

90

80

Календула (нагідка)

95

90

80

Каліопсис

95

85

75

Квасоля декоративна

100

98

95

Кларків

98

90

80

Космія

95

85

75

Кохія

98

95

90

Лаватера

98

95

90

Левкой

100

98

90

Лобелія

98

95

85

Люпин

100

95

90

Льонок

90

85

75

Мак

95

85

75

Майорці

90

85

75

Малопе

98

95

90

Матрикарія

95

85

75

Матіола

100

98

95

Мірабіліт

95

90

85

Настурція

90

80

70

Немезія

95

90

80

Петунія

90

80

70

Немезія

95

85

75

Петунія

95

85

75

Портулак

95

85

75

Резеда

95

85

75

Ротики

-

-

-

Рудбекія

95

85

75

Сальпіглосіс

95

85

75

Скабіоза

95

85

75

Смілка

98

95

75

Соняшник

95

90

75

Продовження табл. 5.2

1

2

3

4

Тютюн

95

85

-

Флокс

98

95

85

Хризантема

95

90

80

Целозія

95

90

75

Чорнушка

98

95

85

Чорнобривці:

 

 

 

велико квіткові

95

90

80

дрібноквіткові

95

90

80

Шавлія

95

90

85

Шизантус

-

-

-

Дволітники

Вечорниці

98

95

85

Гвоздика

90

85

75

Гвоздика турецька

80

85

75

Дзвоники

95

90

80

Лакфіоль

98

95

85

Мальва

95

90

80

Наперстянка

95

90

80

Незабудка

98

90

80

Стокротки

95

85

75

Фіалка

95

80

70

 

Передпосівну обробку насіння застосовують для підвищення енергії проростання  і схожості, попередження хвороб і шкідників, поліпшення умов живлення проростків і підвищення стійкості до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Намочування та проморожування насіння. Намочування – найбільш поширений спосіб, що сприяє появі ранніх сходів.

З економічної точки зору прискорення проростання особливо важливе в умовах закритого грунт, де дорогий кожний день утримання рослин. Насіння намочують кількома способами: 20 - 300С добу, потім підсушують і відразу висівають:

Тримають до набубнявіння у воді кімнатної температури, яку міняють кожні 3-6 год;

Насипають шаром 305 см у неіржавіючу посудину, періодично змочують і обережно перемішують, підтримуючи в приміщенні температуру 25-300С. при цьому способі повітря має вільний доступ до насіння, і висівати можна  пророслі насінини.

Особливо хороші результати дає намочування при додаванні у воду таких речовин:

-     KMnO4 (марганцевокислий калій) 0,05 -1%;

-     H3BO3(борна кислота) 0,002 -0,05%;

-     MgSO4 (сірчанокислий магній) 0,02-0,1%;

-     ZnSO4 (сульфат цинку) 0,005-0,05%;

-     CuSO4 (сульфат міді) 0,001-0,005%;

-     NH4MoO7 (молібденово кислий амоній) 0,5-0,1%;

-     Co(NO3) (азотистокислий кобальт) 0,01-0,02%;

-     KNO3(азотистокислий калій) 0,5-2%;

-     гноївка 33%.

У районах із частими перепадами температури у весняний час рекомендується приморожування насіння, що сприяє підвищенню морозостійкості та прискорює появу сходів.

Дражування насіння. Дражування – обволікання насіння захисною живильною оболонкою з органо-мінеральної живильної суміші, що підвищує схожість, енергію проростання, перешкоджає поширенню хвороб і шкідників, забезпечує додаткове живлення проростків, стійкість до несприятливих факторів зовнішнього середовища. При дражуванні насіння набуває круглої форми, дрібне стає крупнішим, що полегшує висівання і скорочує витрату насіння.

Насіння, взяте для обробки, повинно мати не лише високу сортову й посівну якість а й неодмінно пройти калібрування, тобто поділ на однорідні фракції. Це необхідно для того, щоб однорідний посівний матеріал ліпше обволікався сумішшю.

Суміш, з якої утворюється живильна оболонка, складається зі сухого наповнювача, розчину клеючих та живильних речовин.

Як наповнювач використовують нейтралізований вапном торф, отриманий із верхових боліт і витриманий 2-3 роки в стосах; перегнійно-дернову суміш, заготовлену на суходолах чи старих пасовиськах зі злаковими й бобовими травами; перегній та інші пористі вологімісткі матеріали. Виготовляють суміш за кілька місяців до використання. Попередньо наповнювачі добре просушують і подрібнюють у дробарках або вручну. Потім просіюють через сита з отворами різного діаметра – 0,15 мм для дуже дрібного, 0,125 мм – для дрібного й середнього, 0,5 м – для великого насіння.

Найпоширеніша склею вальна речовина – свіжий коров’як, який розводять у 8 -10 частинах води, витримують 3 дні, потім проціджують через два марлі. Використовують також 2%-й клейстер із крохмалю.

Кількість внесений мінеральних добрив залежить від культури.

Із мікродобрив застосовують аміачну селітру – 1,1-2,2 г, сірчанокислий калій – 1,4-2,9 г, суперфосфат -4-14 г на 1 л клейкого розчину або на 1 кг сухого наповнювача, якщо добриво використовується у вигляді порошку.

Для виготовлення суміші на дражування 1 кг насіння необхідно 5-10 кг наповнювача і 3-6 л розчину.

Технологія виготовлення  насіннєвого драже така:

Відкаліброване насіння намочують і доводять до набухання. Якщо висівання відбувається не скоро, то насіння спочатку підсушують, потім обробляють. Якщо ж насіння висіватиметься через 1-3 дні, його відразу завантажують у дражиратори:

1) під час дражування насіння кілька разів невеликими порціями (щоб не злиплося) змочують сухим наповнювачем;

2) насіння обробляють таким чином доти, доки дрібне не досягне діаметра 3-5 мм, а велике – 10 мм і більше;

3) після обробки посівний матеріал просушують; він може зберігатися кілька місяців;

Перед висіванням, після тривалого зберігання, сухе дражоване насіння зволожують і витримують 103 дні у теплому приміщенні.

Стратифікація і скарифікація насіння. Стратифікація насіння, яке важко проростає, для забезпечення дружних і швидких сходів. Внаслідок збільшення вмісту води в насінні активізується дія різних ферментів, тобто відбувається окислювально-відновні процеси.

Попередньо намочене до набубнення насіння у співвідношенні 1:3 переміщують зі зволоженим річним піском, дрібною тирсою листяних порід, подрібненим вивітреним торфом або мохом і укладають у ящики. Субстрат зволожують до 60%, тобто вода не повинна перешкоджати надходженню повітря, але насіння весь час має бути в набубнявілому стані. Надмір вологи стримує процес стратифікації і може призвести до загибелі насіння. Потім ящики на кілька місяців (від 2 до 12) ставлять у сховище при температурі 50С і тримають там до появи корінців, після чого виносять зі сховища і закопують у сніг. Щоб сніг передчасно не розтанув, його присипають тирсою і накривають соломою.

Перед сівбою насіння відокремлюють від піску, просіюючи через сито, а тирсу змивають водою. Торф і мох важко відокремити, тому насіння висівають разом із ними.

Скарифікація ґрунтується на руйнуванні оболонки товстошкірого насіння механічним, термічним або хімічним способом, що забезпечує вільний доступ води до зародка і прискорює проростання сходів.

Механічний спосіб полягає в надпилюванні, надрізанні, надколюванні оболонки. Можна також перетирати насіння з крупнозернистим піском або дрібним гравієм (галькою).

При термічній обробці насіння спочатку приморожують, потім обшпарюють окропом, доки на оболонці не з’явиться тріщина.

Хімічний вплив на насіння сприяє розм’якшенню його оболонки. Насіння вимочують у 2-3 %-му розчині соляної або сірчаної кислоти або в хлорній воді (2-3 краплі на склянку води) протягом 10-12 год.

Протруювання насіння. Протруювання, або знезаражування насіння – заключний етап підготовки його до сівби – здійснюється для захисту рослин від шкідників та хвороб на початковій стадії їх розвитку.

Застосовують такі способи знезаражування насіння: суха або волога обробка отрутохімікатами, термічне протравлювання, опромінення кварцовими лампами.

Сухе протруювання найліпше здійснювати у день сівби, але не швидше, ніж за дві доби перед нею. Насіння у великій кількості обробляють у спеціальних машинах, а невеликі об’єми вміщують у герметично закриту тару і струшують протягом 5-10 хв. для припудрювання використовують порошкоподібні препарати ТМТД із розрахунку 2-5 г, або гранозан -2-4 г на 1 кг насіння залежно від культури. Роботу виконують лише під навісом, у закритому приміщенні протравлювання заборонене.

Вологе протравлювання починається за кілька годин до висівання, але швидше як п’ять діб.

Марлеві мішечки з насінням на 5-190 хв. занурюють у розчин 40% -го формаліну, потім 2-3 год. витримують під мішковиною яку зволожують цим же розчином. Після протравлювання насіння промивають просушують до повного висихання та відразу висівають. Зберігати протруєне насіння можна не більше трьох діб.

Добрі результати дає обробка насіння в розчині сулеми (1г на 3 л води). Мішечки з насінням витримують у розчині 5 хв. потім тричі промивають у проточній воді і висівають.

Термічне протравлювання забезпечує знезараження у випадках, коли збудники хвороб містяться на внутрішніх стінках насіння.

Обробку посівного матеріалу можна починати за кілька тижнів до висівання; при правильному зберіганні він не втрачає своїх властивостей.

Термічне знезараження здійснюють у гарячій воді при 45 – 550С протягом 2-12 год.

Термін обробки залежить не лише від культури, в й від посівних властивостей насіння. Щоб визначити оптимальний термін знезараження, беруть кілька проб і дослідним шляхом при різних режимах визначають схожість.

Після знезараження насіння підсушують до кондиційної вологості.

Висівання насіння. Декоративні рослини, що розмножуються насінням, поділяють на дві групи: 10 які висівають у відкритий грунт для вирощування на постійному місці; 2) які вирощують розсадою в парниках і розсадниках для пересадження на постійне місце.

До першої групи належать культури, які не витримують пересадження. Це рослини із сильно розвиненим стрижневим коренем (мак, однорічний люпин); з коротким вегетативним періодом (резеда, настурція, горошок пахучий, квасоля декоративна тощо); рослини які добре зносять різке зниження температури навесні; багаторічники котрі зимують у відкритому ґрунті.

До другої групи належать рослини, які добре зносять пересаджування, але не витримують заморозків у весняний час; з раннім цвітінням; рослини, вегетаційний період яких довший від без морозного періоду даного району.

Залежно від величини і кількості штук в 1 кг насіння квіткових рослин поділяють на найдрібніше (бегонія, первоцвіт), дрібне (агератум, петунія, пертулак), середнє (айстра літня, левкой), дуже велике (горошок пахучий, настурція). Від величини насіння залежить і норма його висівання (табл.5.3).

Таблиця 5.3

Орієнтовні норми висіву насіння, г

Величина насіння

На 1 ящик (30х50 см)

На 1 м2 парника або розсадника

Найдрібніше

0,3 – 0,5

-

Дрібне

1,0 – 1,5

7 – 10

Середнє

2,0 – 3,0

13 – 18

Велике

4,0 – 5,0

25 – 30

Дуже велике

-

20 - 150

Розрізнять три способи сівби квітково-декоративних рослин: рядковий, гніздовий і розкидний. Вибір способу залежить від місця і часу проведення робіт. Перших два способи здебільшого використовують для відкритого ґрунту, останній – для закритого (парники, теплиці).

Найбільш трудним є висівання найдрібнішого та дрібного насіння. Його погано видно на поверхні ґрунту, що ускладнює рівномірну сівбу. Тому рекомендується висівати таке насіння в грунт, попередньо припудрений білим піском або крейдою, або по тонкому шару снігу.

Глибина закладки зерен у грунт залежить від їх величини. Вважають заглиблення нормальним, якщо насіння вкрите шаром землі, в 1,5 – 2 рази більшим від величини насінин.

Під час сівби дрібного насіння можна обмежитися коткуванням. Для вирощування розсади використовують парники, а в закритих приміщеннях – стелажі, ящики, горщики і торфоперегнійні кубики. Земельні суміші для сівби складають із дернової, листяної, торф’яної землі перегною і піску, взятих у пропорціях, необхідних для вирощування конкретної культури.

Правильне і своєчасне прорідження сходів у відкритому ґрунті – гарантія нормального розвитку рослин. Рекомендують проводити його підчас появи першої пари справжніх листків, залишаючи між ними відстань, необхідну для росту дорослих рослин.

Строки висівання залежать не лише від вегетативного періоду рослин, погодних і кліматичних умов конкретного району, але й від запланованих строків виходу квіткової продукції. З урахуванням цих факторів у квіткових господарствах склі діють графіки сівби для відкритого і закритого ґрунту.

 

5.2. Вегетативне розмноження

 

Процес вегетативного розмноження рослин ґрунтується на їх регенераційній здатності, тобто здатності організму до відновлення втрачених частин, і може бути як природним, так і штучним.

Природне розмноження відбувається за допомогою спеціалізованих вегетативних органів: кореневих і стеблових бульб, кореневищ, цибулин, бульбоцибулин, вусів.

Штучне розмноження здійснюють неспеціалізованими вегетативними органами, в яких ті, котрих бракує, можуть з’явитись до відокремлення якоїсь із частини від материнської рослини (ділення кущів, кореневі відростки), або штучно викликають їх утворення (коріння, пагони) після відділення (живцювання).

Розмноження діленням кореневих бульб. Кореневі бульби утворюються внаслідок потовщення коріння і не мають бруньок поновлення. При діленні бульби кореневого походження кожна її частина (дільник) повинна мати кусочок кореневої шийки з розміщеннями на ній одною-трьома бруньками поновлення, інакше вона для розмноження непридатна.

Наприклад, для розмноження жоржин потрібно відібрати коренебульби 2-5 –річного віку і наприкінці березня – на початку квітня перенести в світле приміщення для пророщування. Їх необхідно оглянути, вирізати пошкоджені місця і помістити на 10-15 хв. у 0,2% -й розчин марганцевокислого калію. Потім розкласти на стелажі й присипати вивітреним торфом.

Протягом 8-10 днів торф слід регулярно зволожувати і стежити, щоб коренева шийка коренебульб була відкритою. Коли паростки з пробуджених вічок досягнуть 2-3 мм, починають ділення.

Коренебульби слід обережно, щоб не пошкодити молоді корінці, вийняти і гострим ножем розділити на частини – місця розрізів показані лініями. Готові дільники вкоротити на 1/3. місця порізів присипати і підсушити.

Виявлено, що внаслідок вкорочення дільника рослини омолоджуються, тобто стають здоровішими і рясніше цвітуть.

Перед висаджуванням у відкритий грунт дільники необхідно тримати у ящиках з родючою землею, обприскувати й загартовувати . коли мине небезпека приморозків, висадити на приготовлені грядки відкритого ґрунту.

Бульби стеблового походження, на відміну від кореневих, розмножуються діленням (півонія лікарська, цикламен, глоксинія, бегонія бульбова), бо крім активних бруньок мають сплячі бруньки поновлення, які за певних умов здатні утворити придаткові корені.

Півонії – багаторічні трав’яні рослини, в яких із настанням холоду надземна частина відмирає, а підземна стає багаторічною. Тут протягом років накопичуються великі запаси живильних речовин, тобто утворюють стеблові бульби.

Під час цвітіння потрібно відібрати кущі 3-5-річного віку.

Із закінченням вегетативного періоду, перш чим розпочати ділення бульб, слід обрізати стебла, залишаючи 5-10 см від землі, за допомогою вил вийняти кущ із ґрунту і під струменем води обмити його.

Півонія має сильну кореневу систему (довжина до 80 см), у той же час коріння крихке, ламке і вимагає обережності.

Кілька годин корінню треба дати пов’янути, після чого почати ділення за допомогою дерев’яного клину, який забивають у центр куща, а потім, розхитуючи, роз’єднують і розрізають перемички, що з’єднують корені.

Стандартний дільник має мати дві – три розвинені бруньки на кореневій шийці і дві три коренебульби. Поломане коріння і пошкоджені місця слід обрізати, зачистити ножем і присипати порошком деревного вугілля.

Перед висадженням ділянки обробити 1%-ю суспензією фундозолу протягом 20 хв. і посадити так, щоб верхні бруньки у важких ґрунтах були заглиблені на 3-4 см, а в легких – на 5-7 см. Усі порожнини між корінням заповнити землею. Добре полити  і здійснити мульчування перегноєм або торфом.

Під час ділення куща на дільники завжди залишається певна кількість невикористаних коре бульб, зовні без бруньок, але теж придатних до розмноження, хоч для одержання з них повноцінної рослини треба більше часу. Їх ріжуть на живиці, обробляють товченим вугіллям, фундозолом і висаджують на добре оброблені грядки на глибину 6-7 см, потім мульчують.

Багато живців не йдуть у ріст, а формують бруньки поновлення і проростають лише на наступний рік. Для висадження на постійне місце ці рослини придатні тільки через 3-4 роки.

Розмноження цибулинних. Цибулина – спеціалізований підземний вкорочений пагін, в якого запаси живильних речовин відкладаються у видозмінених листках – м’ясистій лусці.

Відповідно до біологічних особливостей в одних рослин (тюльпани) луска замінюється щорічно, в інших – накопичується протягом років, тому їх накзивають багаторічними рослинами (лілія, нарцис).

Розмножуються цибулинні шляхом утворення нових замінних цибулин або цибулинок, розміщених у пазухах  лусок материнської цибулини.

Для садіння вибирають чисті, без слідів грибкових захворювань не плямисті повновагі цибулини стандартних розмірів.

Цибулини тюльпанів мають бути майже округлої форми і золотисто-жовтого забарвлення; гіацинтів – добре побурілими, довгими, з чітко окресленою шийкою, товстими внутрішніми лусками; нарциси і рослини з дрібними цибулинами оцінюються за ознаками повновагості й тугості.

Гіацинт – багаторічна цибулинна рослина. Для вегетативного розмноження цибулинками застосовують два штучних методи, бо природний коефіцієнт виходу цибулинок дуже низький.

Після завершення вегетації (кінець червня) цибулини потрібно вибирати з ґрунту підсушувати під навісом, очистити від землі і старих лусок. Потім протягом 10 днів тримати при температурі 300С, тоді ще п’ять тижнів – при температурі 250С і перед початком роботи – при 170С.

Після препарування цибулини потрібно покласти в ящики зрізами догори і протягом кількох днів підсушувати (якщо можна, щодня на 4-6 год. виносити на сонце), а решту часу витримати в сухому приміщенні при 18-200С.

Коли ранка затягнеться корковою тканиною, цибулини вкласти в ящики з дротяним дном, щоб забезпечити доступ повітря. Для цибулин настає інкубаційний період. Через 30-40 днів повністю зарубцюються зрізи і біля основи лусочок почнеться утворення цибулинок. Температура в цей період повинна бути протягом першого місяця 250С, потім її слід довести до 350С при нижчих температурах цибулинки утворюються дрібні і процес затягується. Вологість повітря у перший період інкубації повинна бути невисокою; при підвищенні температури вологість збільшується, поливаючи підлогу й обприскуючи стіни.

Інкубаційний період триває від 3,5 до 5 місяців. Перед висаджуванням у відкритий грунт у цибулин обидвох проб підраховують кількість утворених цибулинок. Потім їх висаджують у відкритий грунт, де дорощують протягом двох років.

Розмноження діленням бульбоцибулин. Бульбоцибулина – це вкорочене і потовщене стебло. Вона займає проміжне місце між бульбою і цибулиною, оскільки має могутнє денце і луски –листки майбутнього року із зародком квітки у верхній частині. Вона щороку сама відмирає, утворюючи заміну (дочірню) бульбоцибулину і бульбобруньки (цибулинки).

До цієї категорії рослин належать гладіолуси, шафран та інші, які розмножуються бульбоцибулинами, їх діленням і цибулинками.

Бруньки поновлення у бульбоцибулин розвиваються нерівномірно. Звичайно одна, розміщена ближче  до вершка, пробуджується швидше і ліпше забезпечується живильними речовинами.

Як відомо, при розмноженні діленням бульбоцибулин гладіолусів дільник з добре розвиненою брунькою дає велику замінну бульбоцибулину і значно більше цибулинок, ніж рослини, отримані з дільників із малорозвиненими бруньками.

Гладіолус – багаторічна трав’яна рослина з підземною бульбоцибулиною. Цінні сорти, котрі існують в обмеженій кількості, розмножуються діленням бульбоцибулин.

Розмноження за допомогою вусів. За допомогою вусів розмножуються хлорофітум, ломикамінь тощо. Обрізуючи огудини й розсаджуючи молоді рослини, значно скорочують процес розмноження.

Хлорофітум – вічнозелена кімнатна декоративно-листяна рослина. Після цвітіння нерідко утворює на кінцях пагонів молоді розетки листків. Їх можна легко вкорінити, не відокремлюючи від материнськиї рослини, а закріпивши в мисочці з легкою землею за допомогою дрібних камінців. Коли рослини вкоріняться, їх відокремлюють.

Розмноження діленням куща і кореневими паростками. Розмноження діленням куща вважається найпростішим і широко розповсюдженим способом розмноження тих багатолітників, які добре витримують пересаджування і виймання з ґрунту. Ділення здійснюють так, щоб кожна частина мала надземні пагони й корені (флокси, півонії, багаторічні хризантеми, дельфіній, піретрум, ромашка великоквіткова, геленіанемона, калачики ґрунтові, золотушник, люпин, конвалія, диклітра, дзвоники, кореневласні троянди тощо).

Ділення розпочинають залежно від часу цвітіння материнської рослини у такі строки:

-     які цвітуть у льтньо-осінній період, ділять восени або навесні;

-     у весняний період – з кінця літа і восени;

-     горщикові- після цвітіння або завершення періоду спокою.

Ромашка велико квіткова і геленіум – багаторічні кореневищні рослини.

Ділення ромашки вели квіткової здійснюють весною (березень) або восени (жовтень). Якщо грунт дуже сухий або ущільнений, то за день до початку робіт слід  щедро полити його. Для ділення потрібно відібрати дво-п’ятирічні кущі рослини. Викопати й розділити на частини за допомогою вил і ножа. (рис.26).

Викопане кореневище має дуже багато молодих біло-сірих пагонів. Для доброго розвитку дільника цілком достатньо частини коріння, яка має 6-8 бічних молодих пагонів. Усі застарілі зовнішні пагони обрізають.

Ділення геленіуму розпочинають у жовтні-листопаді. Ділять гострим ножем. Центральний пагін із кореневою системою для розмноження не використовують а знищують.

Розмноження кореневими паростками можливе в тих рослин, у перециклі корнів яких виникають численні придаткові бруньки, котрі розвиваються у надземні пагони. Коли в них з’являється власні корені і вони можуть живитися самостійно, пагони відокремлюють від материнської рослини (хризантеми, флокси, астильба, півники, деякі види пальм) (рис. 8).

Цей процес у разі необхідності викликають штучно: кущі кореневопаросткових  рослин обрізають, після чого до осені утворюється  гута поросль.

Розмноження відсадками. Відсадками розмножуються рослини, пагони яких укорінюються в місцях дотикання до ґрунту ще перед відділенням їх від материнської рослини (виткі троянди, ломиніс, цінні сорти гвоздик і фіалки).

Для отримання садивного матеріалу у квітникарстві найширше використовують розмноження горизонтальними, значно рідше – вертикальними, дугоподібними й повітряними відсадками.

Напровесні, коли рослини перебувають у стані спокою, починають розмноження горизонтальними відсадками. Навколо куща розпушують грунт і в радіальному напрямку роблять борозенки завглибшки 10-12 см, куди вкладають пагони, прищипуючи їх у трьох-чотирьох місцях. У міру росту молоді рослини два-три рази підготовляють, доводячи висоту горбка до 20-25 см. Восени вкорінені пагони використовують їх висаджують у шкілку для дорощування.

У господарствах із обмеженою площею застосовують розмноження вертикальними відсадками. Коли пагони на материнській рослині досягають 20 см і на нижній частині починається здерев’яніння, рослину підгортають розпушеним родючим ґрунтом до висоти 10-15 см і в міру росту повторюють підгортання, доводячи висоту горбка до 25-30 см Із початком осені молоді рослини відокремлюють від материнської і висаджують у шкілку. У разі заморозків їх прикопують, а навесні висаджують на постійне місце.

Кімнатні рослини (рододондрени, камелії, аралії, драцени тощо) з товстим або великим стеблом, яке неможливо пригнути, розмножують методом повітряних відсадок. Роблять це так.

У наміченому для викорінення місці, якщо потрібно, обрізати листя і зробити на корі поздовжні розрізи або кільцевий виріз шириною 1,5 см.

Потім це місце обкласти шаром моху, прикрити мішковиною або плівкою, зробивши отвори для поливання. Догляд полягає у регулярному зволоженні моху. У середньому через два місяці утворюються корені, тоді рослину відділяють і висаджують.

Гвоздика – однорічна або багаторічна кореневищна рослина. Деякі види, наприклад, турецьку, можна розмножувати відсадками. Для цього слід відібрати сильнорослі, пониклі до землі пагони, на яких не було квітів і не закладені квіткові бруньки. Нижню частину стебла очистити  від листя і на місці з’єднувального вузла надрізати у вигляді язичка. надрізувати потрібно так, щоб лезо ножа проходило через серцевину стебла. Якщо язичок сам не розкривається, його слід розклинити уламком сірника. Потім стебло міцно притиснути до землі, закріпити дротяною шпилькою і присипати землею.

Половину пагонів тричі на тиждень обприскувати стимулюючою речовиною – гібереліном (концентрація 2,5 мг на 1 л води).

Розмноження живицями. Живець – будь-яка відокремлена від материнської рослини частина, на якій ті частини, котрих бракує (корені пагони), з’являються пізніше.

Розрізняють живці: листкові, стеблові, кореневі та кореневищні.

Розмноження листковими живицями. Листковими живцями розмножують такі рослини, як бегонія Рекс, глоксинія, сан полія, сансев’єра, ехіверія, деякі види лілій.

Для виробництва цей метод зручний тим, що його можна застосовувати протягом цілого року.

Техніка розмноження може бути такою. Листки сенсів’єри ріжуть на відрізки завдовжки 6-8 см, накривають папером і підв’ялюють протягом кількох годин до висихання у місцях прорізів.

Живці висаджують з невеликим нахилом (рис.31), заглиблюють на 1/3 їх довжини в добре промитий пісок і тримають для укорінення при температурі 18-200С. Укорінення триває 20-25 днів, а за кілька місяців формується молода рослина.

Бегонію Рекс розмножують або цілою листковою пластинкою, пришпиливши (або притиснувши) її до ґрунту і попередньо надрізавши всі великі жилки або діленням листкової пластинки на частини.

Листя глоксинії, санполії  з живцем ставлять у воду і тримають у ній до появи коренів і молодої рослини.

Потім листок зрізають, а рослину висаджують.

Розмноження стебловими живцями. При цьому способі розмноження використовують зелені, напівздерев’янілі та здерев’янілі живці.

Зелені живці – це однорічні пагони з не визрілою деревиною і листками.

Так розмножують багатолітники, дволітники, килимові й кімнатні рослини. При цьому в деяких рослин зрізають або виламують цілий пагін (гвоздики, очиток, айстри багаторічні, фіалки тощо) або ділять його на частини з двома-трьома міжвузлями (флокс).

Живцювання проводять з травня до серпня.

Нижній зріз роблять під вузлом з нахилом 50-700С, верхній трохи вище від вузла. Щоб зменшити випаровування вологи, верхні листки пластинки обрізують на 1/3 їх довжини, середні – на ½, нижні – відрізають повністю.

У період живцювання живці слід накривати вологою мішковиною, а не класти у воду, оскільки це призводить до вимивання ростових і живильних речовин.

Перед садінням живці обробляють стимуляторами. Для цього їх занурюють на 1/3 довжини в розчин із 1 г гетероауксину на 1 л води. Живці троянди витримують у розчині протягом 13-15 год., гортензій, хризантем – 6 год., гвоздик – 8 -12 год.. а потім садять  на глибину – 0,5 – 1 см.

Живцювання здійснюють у ящика або на стелажах із відстанню в рядах 7Х5 см. Для цього на дні роблять дренаж із битої цегли товщиною – 3 – 5 см, потім насипають  землю та пісок (2:2:1), зверху насипають промитий крупнозернистий річковий пісок шаром 1,5 – 2,0 см.

Після садіння ящики накривають склом, а стелажі – плівкою, періодично поливають, у спеку затінюють і обприскують, а від початку вкорінення провітрюють.

Напівздерев’янілі живці характеризуються остаточно не визрілою деревиною, але цілком сформованими листками. Так розмножують троянди, жасмин, бузок тощо.

Заготовляють живці під час розкривання пуп’янків, обробляють стимуляторами росту й висаджують.

Здерев’янілі живці відрізняють від попередніх повноцінною, визрілою деревиною  і відсутністю листків або пізно восени. Їх нарізають завдовжки 15-25 см. Нижній зріз роблять під вузлом, а верхній на 2-3 см. Свище від бруньки. Основу живця обробляють стимуляторами росту й висаджують у родючий, добре підготовлений грунт під кутом 60-700С, залишають на поверхні одну дві бруньки. Потім насадження щедро поливають і мульчують шаром завтовшки 2 – 3 см.

Для успішного вкорінення всіх видів живців велике значення має температура повітря і ґрунту. Температура повітря має бути не нижчою від 20 до 250С (для теплолюбивих рослин –до 300С), а ґрунту на 3-40С вище. Для цього стелажі й парники влаштовують із підігрівом або ставлять ящики над обігрівальними приладами.

При правильному виборі часу живцювання і створенні нормальних умов укорінення у живців на 7-10 й день виникає калюс, а на 25 – 30 –й день – починає формуватися коренева система. Тепер може поступово розпочинати гарантування і полив у поєднанні  з їх періодичним підживлюванням (через 12 днів) мінеральними добривами.

Хризантеми – багаторічні декоративні рослини, які розмножуються зеленими живцями, отриманими від материнських рослин.

Після відцвітання зрізати біля поверхні ґрунту всю надземну частину. Горщики встановити  у приміщенні при 3-50С і не допускати пересихання земельної грудки. Живцювання дрібноквіткових багато стеблових хризантем найліпше здійснювати у березні – на початку квітня, велико квіткових одно стеблових – у кінці квітня – на початку червня.

За три – чотири тижні перед заготівлею живців горщики перенести у світлі теплиці на стелажі та поставити тісно одне біля одного у перегнійну землю, насипану шаром 5 см проміжки між ними засипати цією ж землею. Температуру в приміщенні підтримувати в межах 10-120С, збільшити полив, а пізніше, з відростанням пагонів, обприскувати й провітрювати.

Коли довжина пагонів досягає 8-10 см, почати живцювання. Гострим ножем зрізати верхівкові пагони завдовжки 6-7 см. зріз можна робити як під вузлом, так і міжвузлях (це не позначиться на якості й інтенсивності відростання кореневої системи), але при  цьому листки не мають бути пошкодженими.  Вони необхідні оскільки в формування коренів відбувається за рахунок живильних речовин живця та утворених наново внаслідок фотосинтезу.

Щоб заздалегідь приготувати достатню кількість посадкових місць, слід пам’ятати, що з однієї материнської рослини дрібноквіткової хризантеми зрізають 30-40, а з однієї материнської рослини дрібноквіткової хризантеми врізають 30-40, а з велико квіткової – 7 -10 живців.

Відразу ж після нарізування живців висадити у пікірувальні ящики, набиті сумішшю піску й вермикуліту (1:1) на відстані 4х4 см на глибину 1 см і щедро полити.

Калюс на живці вкорінюється протягом перших 8-12 днів . У цей період рослинам необхідна висота температура й вологість. Для цього до ящиків прибивають рейки заввишки 25-30 см й натягують плівку. На добу треба поливати один раз, а в спекоті дні двічі двічі-тричі обприскувати, при появі крапель на плівці – провітрювати. Після появи придаткових коренів плівку лід зніти і встановлювати її тільки для захисту від прямих сонячних променів.

Процес укорінення відбувається при температурі 16 -180С і триває 20-30 днів. Коли довжина коренів досягне 1 см, потрібно розпочати перевалку рослин у горщики діаметром 7-9 см, попередньо добре зволоживши субстрат.

Земельну суміш зробити із дернової, перегнійної землі та піску (4:4:1)з добавкою на 1 м3 3 кг рогової стружки 2 кг суперфосфату і 1 кг калійної селітри.

У міру росту рослин та оплетення коренями грудки землі перекинути у горщики, висота яких більша на 1 см. у цей період слід підтримувати температуру 12-160С, бо вища температура призводить до небажаного витягування міжвузля. Добре викоріненні рослини за 25-30 днів до висаджування у відкритий грунт потрібно перенести у парники. Горщики вкопати до рівня грунту парника на відстані 5 см один від одного.

Протягом першого тижня провести загартовування рослин, відкриваючи рами парника на кілька годин. Далі залежно від температури повітря час провітрювання збільшити. За 10 днів перед висадженням у відкритий грунт рами забрати.

Розмноження кореневими та кореневищними живцями. Якщо на коренях або кореневищах рослин з’являється сплячі бруньки, з яких формуються придаткові корені та пагони, то їх можна розмножувати за допомогою ділення.

Для цього восени або навесні корені й кореневища, які розрослися, акуратно підкопують і ріжуть на відрізки 5-8 см.

Місця порізів припудрюють товченим вугіллям, підсушують і висаджують у заздалегідь підготовлені борозни, дно яких присипане піском (шар 4-6 см).

Укладені в борозни живці засипають піском шаром 0,5 см і землею шаром 2 см посадку злегка ущільнюють, поливають і стежать, щоб грядки були завжди зволоженими.

Півники – багатолітник із вегетативними пагонами, які утворюють кореневища, розміщені на поверхні  або занурені у грунт.

Наприкінці літа або навесні рослини викопати, очистити від ґрунту і за допомогою садового ножа розділити на живці з одним двома вічками. Місця зрізів припудрити й висадити на добре підготовлені грядки  на глибину 3-4 см.

Розмноження щепленням. Розмноження квітково-декоративних рослин щепленням принципово відрізняється від усіх інших способів розмноження. Воно полягає у зрощуванні тканин двох споріднених рослин, причому одна з них, яка називається підщепою, обов’язково повинна мати власну кореневу систему, і, отже, забезпечувати прищеплені рослини водою з ґрунту з розчиненими у ній мінеральними речовинами. Друга рослина (яку прищеплюють) називається прищепою;  вона  має бруньку, пагін або його частину і забезпечує всю рослину продуктами фотосинтезу.

Для того щоб щеплення відбулось успішно, необхідно сумістити здатні до поділу клітини. Інакше кажучи, камбій підщепи, і чим більшою буде площа дотикання, тим швидше і надійніше відбудеться зрощування окремих частин рослин.

Щеплення роблять дуже гострим ножем. У цьому випадку пошкоджується тільки верхній шар клітини, а тупий ніж роздавить і зімне їх аж до деревини.

Розмноження окуліровкою полягає у впровадженні сплячого вічка – прищепи під кору підщепи. Окуліровку можна робити на початку активного руху соків у підщепи і при наявності дозрілих вічок. Для цього використовують різні типи окуліруваних і садових ножів. Підготовку до проведення робіт починається в кінці червня, обрізуючи на місці майбутньої окуліровки всі зайві пагони до висоти 10-15 см.

Спляче вічко – це пазухова брунька на однорічному пагоні, яка в звичайних умовах могла розвинутися лише наступної весни.

Для отримання вічок із заздалегідь відібраних рослин нарізають однорічні живці з дозрілою корою. Потім відрізають листкові пластинки з частиною черешка, якщо він довгий, і недозрілу частину пагона (верхню).

Окуліровку слід виконувати акуратно і дуже швидко. Для цього підготовлений пагін беруть у ліву руку, а правою за допомогою ножа роблять невеличкі поперечні надрізи на відстані 1,5 – 2, 0 см вище і нижче від бруньки (рис. 36. а). потім вказівний палець прої руки підкладають під місце зрізу на пагоні, а великий – трохи нижче вічка. ніж встановлюють на місце надрізу і, плавно повертають лезо вниз, зрізають бруньки (показано штриховою лінією) з невеликою смужкою (щитком) кори й деревини. Виконуючи цю операцію, слід пам’ятати: коли лезо ножа  дійде до бруньки, його треба трішки заглибити в пагін, а потім знову повертати вгору.

Зрізаний щиток має опинитися між лезом і великим пальцем правої руки. його можна взяти за черешок лівою рукою.

Наступний етап роботи – виконання Т – подібного надрізу на корі підщепи. Спочатку, не зачіпають тканин деревини, роблять поперечний надріз, а потім поздовжній. Його виконують півкруглим і кінчиком ножа обережно відокремлюють кору від деревини, але не більше, ніж необхідно для того, щоб в розрізі увійшов щиток (рис.18, в). встановлюють його рухом згори донизу, до щільного дотикання. Якщо щиток повністю не входять у розріз і верхня частина лягає на кору підщепи, то її зрізають на рівні поперечного розрізу і пальцями щільно притискають  кору прищепи до щитка.

Обв’язують заокуліровану підщепу заздалегідь нарізаними смужками поліетиленової плівки завдовжки 35-40 см. вони зручна, оскільки розтягується під час розростання щепи.

Чим вдалося окуліровка, можна судити за станом черешка. Якщо тканини зрослися, то черешок листка через тиждень – два відпаде. Якщо вічко загинуло, то черешок листка присохне й залишиться.

Розмноження куполіровкою полягає у зрощуванні підщепи з прищепою однакової товщини й величини зрізу. Дотримання цієї умови гарантує спів падання камбію майже по всьому периметру і дуже швидке зростання тканини.

Копуліровка може бути простою або поліпшеною. Для виконання копуліровки пагін беруть у ліву руку бруньки догори й затискають між великим і вказівним пальцями, великий палець правої руки підкладають  під пагін так, щоб вічко було в протилежному боку, по центру майбутнього зрізу. Ножем роблять плавний, але енергійний рух вниз під кутом, щоб косий зріз  вийшов ідеально рівним. Так само обрізають і підщепу, потім вказівним пальцем правої руки притискають прищепу до підщепи, вирівнюють їх і вузькою ізоляційною стрічкою обмотують місце зрізів, залишаючи бруньку відкритою.

Для збільшення механічної міцності щеплення застосовують поліпшену копуліровку, тобто роблять додаткові подовжені розрізи на зрізах підщепи. Для прищепи і підщепи на 1/3 і зробити надріз до середини косого зрізу , створивши, таким чином, язичок. Потім язичок підщепи вставити в язичок прищепи.

Щеплення в розщіп застосовують при значній товщині підщепи, під час перещеплення старих рослин або виведення, наприклад, штамбової фуксії, епіфілюм, а також трав’яних квіткових рослин. У цьому випадку підщепу спилюють пилкою дрібними зубцями до потрібної висоти. Залежно від кількості щеплених пагонів (два або чотири) по діаметру щепу у вертикальному напрямку розщеплюють на дві або чотири частини.

Для щеплення в розщіп використовують такі пагони, на яких спочатку під нижньою брунькою роблять уступи з двох боків, а потім під кутом 300С зрізують на клин. Легко натискаючи, пагони вставляють у розщіп, глибина якого не повинна перевищувати довжини зрізу пагонів. Слід простежити, щоб уступи щільно лягли на підщепу і сумістилися камбій ні шари. Потім дуже тісно обов’язати, а місця зрізів обмазують садовим варом.

В окремих випадках у трав’яних рослин діаметр підщепи буває більшим від діаметра прищепи. Тоді застосовують щеплення накладанням, яке полягає в розщепленні прищепи й загостренні підщепи. Техніка виконання та ж сама, що й під час щеплення в розщіп.

Недолік цього способу – велика рана прищепи і співпадання камбіальних шарів лише з одного боку.

Щеплення за кору широко застосовують в оранжереях для зимових щеплень троянд і бузку. Зручніше воно й тоді, коли пагін товстіший від підщепи.

Техніка виконання на першому етапі така сама, що й при щепленні в розщіп. Потім роблять поздовжній розріз лише кори, а пагін обрізають з одного боку, вставляючи за кору, і обв’язують з одного боку, вставляючи за кору, і обов’язують.

Аблактування, або щеплення зближенням, застосовують для високорослих рослин які важко розмножувати звичайним способом. Полягає воно в зрощуванні підщепи до її відокремлення від материнської рослини.

Для цього потрібно визначити місця зближення і з протилежного боку від вічка вирізати однакові смужки кори завдовжки 4-6 см разом із частиною заболені у підщепи й прищепи. При суміщенні необхідно, щоб камбій співпадав якомога точніше, потім міцно обов’язати.

Щеплення за кору широко застосовують в оранжереях для зимових щеплень троянд і бузку. Зручно воно й тоді, коли пагін товстіший від підщепи.

Техніка виконання на першому етапі така сама, що й при щепленні в розщіп. Потім роблять поздовжній розріз лише кори, а пагін обрізають з одного боку, вставляючи за кору, і обв’язують.

Аблактування, або щеплення зближенням, застосовують для високорослих рослин, які важко розмножувати звичайним способом. Полягає воно в зрощуванні підщепи й прищепи до її відокремлення від материнської  рослини.

Для цього потрібно визначати місця зближення і з протилежного боку від вічка вирізати однакові смужки кори завдовжки 4 – 6 см разом із частиною заболоні у підщепи й прищепи, при суміщенні необхідно, щоб камбій співпадав якомога точніше, потім міцно обв’язати. Вибираючи будь-який варіант щеплення, треба стежити, щоб верхній зріз у пагоні був зроблений правильно. Допустимо залишати вище від бруньки частину стебла лише в тих рослин, стебла яких можна потріскатися, наприклад, троянди.

Регулятори росту. Для скорочення строків проростання насіння і ліпшого укорінення пагонів застосовують спеціальну речовину – гетероауксин, який є стимулятором росту. Насіння замочують протягом 2 год. у слабо концентрованому розчині  (0,005 %) гетероауксину. Після двогодинного підсушування на відкритому повітрі насіння обов’язково висівають . насіння, оброблене стимулятором росту, сходить на кілька днів швидше, ніж при звичайному висіванні, і росте ліпше.  Зрізи пагонів під час ділення частин кореневищ, бульб, короенешишок обробляють вугільним порошком, у який додають 0,1 г гетероауксину на 100 г порошку. Перед обробкою у цю суміш додають воду і перемішують до одержання консистенції сметани. Навіть при обробці живців важковкорінюваних порід розчинами гетероауксину спостерігають досить швидко і дружне вкорінення живців.

 

Питання для самоконтролю

1.                                  Як класифікують рослини за оптимальною температурою вирощування?

2.                                  Які типи оранжерейних рослин ви знаєте?

3.                                  Як класифікують рослини за оптимальною вологістю?

4.                                  Чи впливає світло на декоративність рослин? Якщо так, поясніть.

5.                                  Які мінеральні речовини необхідні рослині на кожному етапі розвитку?

6.                                  Дайте пояснення поняттям - гідропоніка, субстрати, аеропоніка.

7.                                  Які рослини розмножуються насінням?

8.                                  Які фактори впливають на  вибір  того  чи іншого способу розмноження рослин?

9.                                  За якими ознаками класифікують насіння?

10.                         Вкажіть етапи підготовки насіння до посіву.

11.                         На чому базується об'єднання окремих способів розмноження рослин в групу "вегетативні"?

12.                         Які ви знаєте органи вегетативного розмноження рослин? Чим вони відрізняються один від одного?

13.           Навіщо в квітникарстві використовують регулятори росту? Які з

них ви знаєте?

14.           Чим відрізняються стимулятори росту від інгібіторів?

15.           Як класифікують стимулятори росту за походженням?

16.           Які ви знаєте стимулятори росту рослин?

17.                         Як класифікують інгібітори росту рослин?

18.                         Які ви знаєте інгібітори росту?

19.           В яких випадках використовують стимулятори росту, а в яких -інгібітори?